З висоти космічного польоту наша планета сприймається не як набір держав, розділених кордонами, а як одне ціле, а людство — згуртованим екіпажем космічного корабля під назвою «Земля», який зі швидкістю майже 30 км/с здійснює свій політ у просторі космосу навколо Сонця.

Досить часто мене запитують, як вплинуло перебування на орбіті на після польотне сприйняття земного буття. У зв’язку з цим хочу наголосити, що саме унікальні враження від Землі та Космосу сформували особливе після космічне сприйняття дійсності, переконання в єдності двох різних світів — Землі і Космосу. Погляд на Землю збоку дав можливість наочно упевнитися в цілісності біосфери як середовища для існування біологічного життя на нашій планеті, відчути особливу відповідальність за неї.

Емоційне сприйняття екіпажем рослин, та й мню також, дозволили прийти до висновку, що під час тривалого космічного польоту їх необхідно використовувати не лише в системі життєзабезпечення чи для наукових досліджень, а і як потужний фактор психологічного розвантаження екіпажу.

Хочу особливо наголосити, що «Кобзар» Т.Г. Шевченка — перша книга в друкованому варіанті, яка побувала в космосі.

Я напружено вдивлявся в глибини космосу, вишукуючи щось особливе — те, чого з Землі не побачиш. При цьому спостерігався якийсь аж неприродний його прозоро-чорний колір. Так, не чорна глуха стіна, що перекриває погляд і за якою нічого не видно, а саме прозорий чорний колір.

Польоти в далекий космос потрібно здійснювати поступово й обережно, крок за кроком, поповнюючи знання та використовуючи їх для впевненого підкорення космічного простору.

Працюючи над книгою, я вперше зіткнувся з пошуком слів для описання позаземних відчуттів і того, що бачив за межами космічного корабля, — Землю і Космос. Я не знайшов таких слів. І не повинен був знайти — їх просто нема.

Ось вона яка — Земля з космосу! Першими словами від враження побаченого були: «Кевіне, тепер я бачу, що вона кругла!»